back...Вернісаж виставки під назвою «Дитячі сліди Варшавського повстання»
1 серпня 1944 року о годині «W» (17.00) Армія Крайова та інші підпільні організації зі зброєю в руках виступили проти німецьких окупантів. Близько п'ятдесяти тисяч повстанців вступили в бій за визволення Варшави. Серед учасників Варшавського повстання були також діти та підлітки до вісімнадцяти років. Багато з них віддали життя за вільну Польщу. На цвинтарі в Лодзі на вул. Огродоваємогила п’ятнадцятирічної Басі Наздрович «Вевюрки», яка загинула під час повстання, – пояснив д-р Іренеуш Пйотр Май, директор Музею польських дітей – жертв тоталітаризму, у зв’язку з виставкою«ДитячіслідиВаршавськогоповстання»,підготовленоїспівробітникамиМузею.
80-річчя вибуху Варшавського повстання є нагодою представити останню виставку Музею польських дітей – жертв тоталітаризму під назвою «Дитячі сліди Варшавського повстання». Експозиція представляє трагічні долі наймолодших повстанців.
– Виставка представляє проблему наймолодших учасників Варшавського повстання та дітей, які разом із дорослими пережили кошмар війни. Молоді повстанці були свідками німецьких злочинів у Волі, Охоті, Старому місті та інших районах Варшави. Вони прямо чи опосередковано брали участь у бойових діях, страждали від авіабомбардувань та артилерійського обстрілу,– розповів співробітник наукового відділу музеюШимон Новак.
Багато дітей Варшавського повстання загинуло, було поранено, осиротіло чи покалічено. Ті, хто вижив, наголошують, що травматичні спогади про війну залишилися з ними назавжди.
«Нас було 15 чоловік, у тому числі літня медсестра (імені не пам'ятаю). Дівчата 15-18 років. Треба визнати, що дівчата трималися дуже мужньо, як і належить скауту. Німці почали по-звірячому розстрілювати лікарів першими на наших очах, стріляючи найчастіше в потилицю. І так по черзі дійшли до нас. Нам сказали зробити кілька кроків вперед і стріляли по нас групами. Я виступала з усіма, співаючи «JeszczePolska...». Коли я почула постріли, я впала, а поруч стояли дівчата з розбитими головами. (...) Лежачи в позі зі згорнутими ногами, я пережила все, чула всю трагедію до кінця»,– читаємо у спогадах Ванди Локєтек-Боженцької, яка пережила німецькі злочини в шпиталі Св. Лазаря.
(Ludność cywilna w Powstaniu Warszawskim tom 1. Pamiętniki. Relacje. Zeznania. Część pierwsza, Warszawa 1974, s. 251-252).
