Аґнєшка Мініх-Шольц – це донька Мар’яна Мініха, першого директора Музею мистецтва в Лодзі. У 1940 р. її було виселено, разом із батьками, бабусею Анною й братом Рафалом з житлового комплексу Монтвілля-Мірецького, де вони проживали, й поміщено у транзитний табір на вул. Лонкова 4.
Генрик Лишкович - віднайдений нещодавно за сприяння працівників Музею – був в'язнем німецького концентраційного табору для польських дітей на вул. Пшемислова в Лодзі. Під час першої зустрічі з Директором Музею уцілілий розповів про життя у таборі.
Список із прізвищами близько 700 польських дітей – жертв німецьких таборів, розташованих на території Лодзі та околиць. Список було вперше презентовано під час І науково-дидактичної конференції Музею польських дітей – жертв тоталітаризму, звіт про яку можна переглянути на сайті Музею.
"У 1943 або 44 році (точно не пам'ятаю) в таборі поширилася епідемія тифу. Я був одним із перших, хто захворів на цю хворобу. З кранштуби мене доставили до незалежної лікарні в Радогощі. (...) У 1944 році, завдяки допомозі (...) санітарки, мені вдалося втекти і я потрапив до Варшави. Через кілька днів у Варшаві спалахнуло повстання, в якому я брав активну участь в якості зв'язківця. Під час бойових дій мене було поранено і я й зараз ношу в собі уламок біля правої легені".
AIPN, GK 165/379, List Adama Dzięgielewskiego, 14.06.1967 r., t. 2, k. 287.
«То велике мистецтво говорити про драматичні речі в доступний для наймолодших спосіб. Творцям анімації «То було тут» це добре вдалося. Анімаційна розповідь про історію німецького концентраційного табору для польських дітей в Лодзі переносить глядачів до 1942 року на вулицю Пшемислова, де долі малої дівчинки з сучасності могли змінитися назавжди.