back...Національний день пам'яті “проклятих солдатів”
1 березня ми відзначаємо Всенародний день пам’яті проклятих солдатів. Це свято встановлено у 2011 році польським парламентом для вшанування змовників польського антикомуністичного підпілля.
Саме 1 березня 1951 року у варшавській тюрмі на вул. Раковецькій було виконано смертні вироки щодо семи членів 4-ї Головної Управи Товариства «Свобода і Незалежність», у тому числі її президента підполк. Лукаша Цеплінського «Плуга».
Після вступу радянських військ до Польщі та закінчення Другої світової війни Йосип Сталін встановив у нашій країні покірний комуністичний уряд, який скрупульозно виконував накази з Москви. Через таку ситуацію частина вояків антинімецького підпілля все ще залишалася в конспірації. Інші під загрозою арешту і довгострокового ув'язнення змушені були переховуватися і «йшли до лісу». Множилися антикомуністичні організації: Організація «НІ», Делегація Збройних Сил для Польщі, Асоціація «Свобода і Незалежність», Національний Військовий Союз, Армія Крайова, Рух Опору АК, Таємне Військо Польське.
За підрахунками, в антикомуністичному підпіллі діяло приблизно 120-180 тисяч осіб, а через лісові відділи пройшло понад 20 тис. партизанів. Серед них було близько 11 тисяч молодих людей віком 14-21 рік, які діяли в молодіжних організаціях. Прийнято вважажти, що в боях загинуло 8,6 тис. конспіраторів, а майже 80тис. осіб було заарештовано, виконано 2,5 тис. смертних вироків. Багато із засуджених загинули в тюрмах і таборах. Один із останніх „проклятих солдатів”, Юзеф Франчак «Лялек», загинув у бою 21 жовтня 1963 року. Це сталося через 18 років після закінчення Другої світової війни.
Використовуючи колективну відповідальність, під репресії потрапили також цілі родини проклятих і навіть їхні діти. Януш Немець, син Антонія та Яніни Жубридів, був заарештований як кількарічна дитина й сидів у в'язниці «за співпрацю з бандою Жубрида».
Станіслав Вноровський народився в камері смертників у в'язниці замку у Жешові. Його мати Аліція чекала там страти за передачу секретної інформації незалежницькому підпіллю. Навіть через роки до дітей „проклятих” ставилися як до «дітей бандитів», їм не дозволяли вступати до університету чи шукати роботу.
