back...Почесний хрест німецької матері
Вид дитини, жорстоко вбитої німецькими окупантами, чи смерть у газовій камері – це трагічна доля, яка чекала багатьох польських матерів під час Другої світової війни. Зовсім іншою була дійсність у Третьому Рейху, де німецькі матері отримували від Адольфа Гітлера Почесний Хрест Німецької Матері (нім.EhrenkreuzderDeutschenMutter) за численне потомство.
Завдяки доброзичливості пана Франца Тіля, онука Анни Мюльбауер, нагородженої Почесним хрестом німецької матері, Музей збагатив свою колекцію Почесним золотим хрестом німецької матері. Це була нагорода, якою Адольф Гітлер нагороджував німецьких жінок за наявність численного потомства. Вручення премій за збереження т. зв панівної раси було частиною плану створення великого Рейху, що мав складатися з «чисто расових Арійців». Цивільна нагорода на честь німецьких матерів була заснована 16 грудня 1938 року. Перші нагороди були вручені 21 травня 1939 року.
– Адольф Гітлер вирішив, що не всі матері гідні цієї нагороди. Спочатку дискваліфікувалися жінки неарійського походження, фізично та інтелектуально неповноцінні. Почесним хрестом німецької матері також не нагороджували жінок, які народили мертвих дітей, або чиє потомство померло в дитинстві –пояснює д-р Іренеуш Пйотр Май, директор Музею польських дітей – жертв тоталітаризму.
Німкеня, яка позитивно пройшла перевірку, отримувала бронзовий, срібний або золотий хрест разом із сертифікатом, медаллю та стрічкою. Крім того, нагороджена жінка мала право на першочергове вирішення справ в офісах та пріоритет у громадському транспорті.
– Бронзову нагороду можна було отримати за народження щонайменше чотирьох дітей. Срібною медаллю нагороджували матерів шести-семи дітей, а для отримання золотої нагороди необхідно було мати не менше восьми дітей, -розповідає спеціаліст із музейних колекцій Анна Дудек.
Зовсім інша ситуація мала місце в окупованій Польщі. У вересні 1939 року життя мільйонів поляків різко змінилося. Жінки і чоловіки були змушені боротися за виживання під ворожимярмом. Покинуті напризволяще жінки зазнавали постійних утисків і нападів з боку окупантів.
«Поліція під різними приводами приходила до дому, проводили обшуки, розпитували про мого чоловіка та дітей (…). Я відмовлялася підписати Volkslist, що розлютило німців, а потім вони погрожували, що мені це не зійде з рук. Дітей у школі теж переслідували, як дітей польських свиней чи польських бандитів», – згадувала Моніка Хжановська, мати Гелени Мазур (уроджена як Хжановська) - маленької в’язниці німецького концтабору для польських дітей на вул. Пшемислова в Лодзі.
Багато польських жінок було відправлено до концтаборів і примусових робіт до Третього Рейху. Деякі з них були вагітні, але жінки, які народжували в таборах, не могли насолодитися народженням своїх дітей. Дітей у них одразу ж відбирали і жорстоко вбивали на очах у переляканих матерів. Невеликий відсоток новонароджених призначався для германізації.
Трагічна доля чекала і старших дітей, які після арешту чи вбивства батьків залишалися без нагляду. Деякі з них потрапили на германізацію до Третього Рейху, звідки вже не повернулися на батьківщину. Решта були замкнені в таборах на території Польщі або відправлені на примусові роботи в глиб Німеччини.
Одним із місць відправлення дітей був німецький концтабір для польських дітей на вул. Пшемислова в Лодзі. Німецька машина терору проти неповнолітніх поляків була нещадною. Спочатку дітей позбавляли батьків, а згодом ув’язнювали в таборі, напр. за "бродяжництво", торгівлю продуктами харчування, контрабанду або - як у випадку Юрка Рутковського - в результаті фальшивого звинувачення.
«(...) Трагічна осінь 1943 року – 3 жовтня – це день, коли відкривається найтрагічніша сторінка мого життя – період страждань і відчаю, який залишив глибоке потрясіння в подальшому житті молодої тоді 31-річної матері 9-річної дитини, жорстоко вбитої в таборі для неповнолітніх у Лодзі (…). Я з нетерпінням чекаю перед входом у табір прибуття мого сина. Потім через відчинені ворота я бачу двох хлопців, які підходять і ведуть один одного за руки. Бачу, один із них веде слабшого, але в жодному не впізнаю сина. Вони повільно проходять через вхід і підходять до мене. Раптом один із хлопчиків, такий виснажений скелетик, підійшов до мене і слабким голоском, у якому я відчула радість, вимовив «мамусю», і тоді я впізнала у ньому свого сина. Побачивши сина, я пережила такий сильний шок, що не змогла вимовити ні слова – знепритомніла», – читаємо в спогадах Галини Рутковської, матері Юрка Рутковського, - колишнього в’язня табору на Пшемисловій.