back...Нам відома повоєнна доля коменданта німецького концтабору для польських дітей у Лодзі.

У результаті пошуків у польських та німецьких архівах історики Музею польських дітей – жертв тоталітаризму виявили невідому долю коменданта німецького концтабору для польських дітей на вул. Пшемислова в Лодзі. Після війни штурмбанфюрер СС Камілло Ерліх потрапив у радянський полон, був засуджений до довічного ув'язнення, але зрештою влада НДР звільнила його, а в Німеччині вирок визнали безпідставним. Злочинець розробив підручник – дослідження справ злочинців - спрямований, зокрема, до працівникам поліції. Він помер у Мюнхені 6 червня 1974 року у віці 81 року.

– У польських історичних виданнях штурмбанфюрер Ерліх згадується як Карл, хоча його справжнє ім’я було Фрідріх Камілло, і його доля обірвалась у січні 1945 року, коли Червона армія увійшла до Лодзі. Наразі ми знали, що начальник дитячого табору на вул. Пшемислова утік до Берліна, де його слід загубився, – розповідає д-р Іренеуш Май, в.о. директора Музею польських дітей і додає, що відкриття колективу істориків Музею дозволять ще краще пізнати історію табору. Інформацію про коменданта історики Музею польських дітей шукали в польських та німецьких архівах. Після трьох місяців ретельного розслідування їм вдалося встановити історію життя цього злочинця.

Фрідріх Камілло Ерліх народився 23 лютого 1893 року в Саксонії. Був одружений, але дітей не мав. Воював у Першій світовій війні, за що був нагороджений Залізним хрестом. Після війни пішов у кримінальну міліцію і став членом NSDAP (Націонал-соціалістична німецька робоча партія). Незадовго до початку Другої світової війни він вступив до СС. У 1942 році він став начальником кримінальної поліції в Лодзі в чині штурмбанфюрера СС. Він був комендантом дитячого табору до 18 січня 1945 р. Перед вступом Червоної Армії до Лодзі він втік до Берліна, а потім оселився в Хемніці. 29 травня 1945 року Ерліх був заарештований НКВС. Перебував у радянських спецтаборах. – Досліджуючи німецькі архіви, нам вдалося виявити, що в лютому 1950 року його етапували до в’язниці у Вальдхаймі. 16 травня 1950 року місцевий суд у Хемніці засудив його до довічного ув'язнення, позбавлення громадських прав і конфіскації майна. Його визнали винним в активній участі в терористичному апараті Третього Рейху, але не згадали про злочини, скоєні ним у дитячому таборі, наголошує Міхал Ганкевич, історик Музею польських дітей, який досліджує минуле колишнього коменданта. 28 квітня 1956 р. Ерліх був звільнений владою НДР без пояснення причин. Він виїхав до Західної Німеччини, де його засудження визнали безпідставним.

Від 1958 року жив як пенсіонер у Мюнхені та публікував статті в галузі криміналістики. Він також написав підручник для поліцейських, який він розробив для того, щоб «надати слідчим новий, або пригадати старий досвід (...), щоб підтримати поліцію в їхній важкій роботі, і, нарешті, забезпечити батьків і вихователів матеріалом, який дозволив би прищепити німецькій молоді переконання, що злочин не окупається».

1 липня 1970 року Ерліха допитали у зв'язку з провадженням, яке прокуратура в Гамбурзі вела проти Генріха Фуга, який був, зокрема, одним із начальників табору на вул. Пшемисловій. На наступному допиті, який відбувся 2 березня 1973 року, Ерліху було надано статус обвинуваченого. У той час він перебував у будинку престарілих у Мюнхені.

На одному з допитів Ерліх заперечував свої злочини. Він стверджував, що заборонив бити дітей і ніколи не бачив вахманів з батогами. Він запевнив, що дозволяв маленьким ув'язненим відвідувати родину, а для хворих завжди викликав лікаря. Він стверджував, що в таборі загинуло лише троє дітей, у тому числі одна дитина була розстріляна. Він до останнього заперечував більшу кількість жертв, стверджуючи, що це малоймовірно – запитував, серед іншого, де мусили бути тіла загиблих. Аргументував це тим, що дітей не можна перевантажувати роботою, бо її мало і на всіх не вистачає. Він також мав забезпечити в'язнів новим одягом і білизною. Наприкінці слухання він заявив, що його засудження одразу після війни було необґрунтованим і наразило його на загрозу втрати здоров’я, пояснює д-р Анджей Яніцький, історик Музею польських дітей.

Фрідріх Камілло Ерліх не дожив до чергового процесу – він помер 6 червня 1974 року. На жаль, польське правосуддя ПРЛ не згадувало про нього. Також після політичних змін у Польщі справа Ерліха була занедбана, наприклад, ще менше року тому був живий німецький прокурор Ульріх Зеєбас, який особисто допитував колишнього коменданта табору на вул. Пшемислова, він помер у травні 2021 року.

Іgсториками Музею польських дітей – жертв тоталітаризму створена точна біографія коменданта німецького концтабору для польських дітей по вул. Пшемислова в Лодзі, штурмбанфюрера СС Фрідріха Камілло Ерліха

Фрідріх Камілло Ерліх - син Фрідріха Моріца та Ліни, уродженої Шаллер – народився 23 лютого 1893 р. в Лебніці в Саксонії. Ерліх був євангельської аугсбурзької деномінації. У 1922 році він одружився з Елізабет Ольснер, але не мав з нею дітей.

Від 23 листопада 1914 року Ерліх воював на фронті у складі 104-го запасного піхотного полку (Reserve Infanterie Regiment 104), потім у 438-му піхотному полку (Infanterie Regiment 438), щоб закінчити службу в 274-му запасному піхотному полку (Reserve Infanterie Regiment 274). Наприкінці війни отримав звання лейтенанта (поручика). Був також нагороджений Залізним Хрестом II ступеня.

16 грудня 1918 року Ерліх вступив до кримінальної поліції. Він відвідував лекції з права та кримінології в Лейпцизькому університеті, проходив стажування в Інституті Судової медицини. Завершив курс у Дюссельдорфській поліцейській школі, склавши комісарський іспит у 1919р., або в 1920 р. У 1920 році служив у 19-й бригаді рейхсверу (Reichswehrbrigade XIX).

Від 1920 р. по 1937 рік Ерліх був слідчим у Хемніці. У період «березневих боїв» (Märzkämpfe) - заворушення, ініційовані в березні 1921 р. німецькими комуністами - був офіцером секретної служби безпеки (Geheimer Nachrichtenoffizier).

У 1937 році Ерліха перевели до кримінального відділу поліції Рейху у Берліні, а 1 травня він вступив до Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (ідентифікаційний номер 5917550). У 1939 р. Він був призначений начальником Департаменту кримінальної поліції Хемніц. 20 квітня 1939 р. вступив до СС (ідентифікаційний номер 324979) - спочатку в званні оберштурмфюрера, від 10 вересня - в званні гаупштурмфюрера, а від 1 листопада 1940 р. - штурмбанфюрера.

1 жовтня 1941 р. Ерліх був призначений на посаду радника уряду та поліції (Regierungs und Kriminalrat) і переведений до Ліцманштадта (Лодзь). 17 січня 1942 р. заступив на посаду начальника кримінальної міліції. Він жив за адресою: вул. Ульріх фон Гуттенштрассе 22 (Ulrich-von-Hutten-Straße, 22, сьогодні – це вул. капітана Францішека Жвірка). На момент створення табору на вул. Пшемислова був призначений її комендантом (Lagerkommandant), перебував на цій посаді до 18 січня 1945 року. Перед входом Червоної Армії в місто він покинув Лодзь. Проживав у Берліні, потім у Карлсбаді, щоб нарешті повернутися до Хемніца.

29 травня 1945 року Ерліх був заарештований у Хемніці загоном НКВС. Потрапив до спеціального табору НКВС № 9 (Speziallager № 9) у Фюнфайхені (Fünfeichen), що була створена Радянським Союзом на місці колишнього німецького Шталагу II А Нойбранденбург (Stalagu II A Neubrandenburg). Він перебував там до вересня 1948 р. Потім його перевезли до спецтабору №2 у Бухенвальді (Speziallager No 2), де він отримав табірний номер 53972.

10 лютого 1950 року Ерліха передали народній поліції НДР до в'язниці у Вальдгаймі. У період з 21 квітня по 29 червня 1950 р. перед спеціальними кримінальними палатами Національного суду Вальдхайма постало 3400 осіб, звинувачених у співпраці з нацистським режимом. Одним із них був також Ерліх. У ході процесу йому було висунено звинувачення щодо його активної участі у нацистському апараті терору. 16 травня 1950 р. суд засудив його до довічного позбавлення волі, позбавлення прав громадянина та конфіскації майна.

Спочатку Ерліх відбував покарання у в'язниці в Вальдгаймі (Waldheim), де йому дали номер 1884/1850. Від 9 липня 1950 р. по 19 лютого 1952 р. він перебував у в’язниці Бранденбург-Гьорден (u Brandenburg-Görden), отримав номер 2094 / Br. Потім він повернувся до в'язниці у Вальдхаймі, отримавши новий номер 7711/52. Від 29 березня 1954 року перебував у в’язниці в Будзішині.

28 квітня 1956 р. Ерліх був звільнений владою НДР без зазначення причини. Він виїхав до ФРН, де його засудження було визнано безпідставним. Він претендував на роботу у відділі кримінальної поліції. Проте його кандидатуру відхилили, бо через два роки він мав досягти пенсійного віку. Від 1958 р. Ерліх перебував на пенсії у Мюнхені, друкував

статті в галузі криміналістики. Написав також підручник для слідчих, зміст якого він обгрунтовував турботою про хорошу поведінку німецької молоді: «Я хочу показати нашій молоді, що злочинці — це лише щури, щури, ніщо інше, як щури. Хочу ясно дати зрозуміти, що в жоден спосіб не варто піддаватися спокусі злочину. Униз по слизькому схилу, де зазвичай вже неможливо зупинитися!».

2 березня 1973 року Ерліх був допитаний у зв'язку з розглядом справи прокуратурою Гамбурга проти Генріха Фуга, який був першим начальником табору на вул. Пшемисловий. Серед обвинувачених був Ерліх. У той час він перебував у будинку престарілих у Мюнхені.

Під час допиту Ерліх заперечував свої злочини. Він стверджував, що заборонив бити дітей і ніколи не бачив вахманів з батогами. Він запевняв, що дозволяв дітям побачення з родинами і що завжди викликав лікаря для хворих. Заперечував, що в’язнів масово вбивали, або що вони вмирали від виснаження, – питав, між іншим, де мали б знаходитися тіла померлих. Він різко зменшував кількість жертв, стверджуючи, що в таборі загинуло лише троє маленьких в’язнів. Переконував, що діти не могли бути перевантажені роботою, бо роботи було мало і її не вистачало на всіх. Він також повинен був забезпечати всіх ув'язнених новим одягом і білизною. Наприкінці засідання він заявив, що його вирок, винесений одразу після війни, був необґрунтованим і загрожував втратою його здоров’я.

Фрідріх Камілло Ерліх не дожив до чергового суду – він помер 6 червня 1974 року в Мюнхені. На жаль, судова влада Польської Народної Республіки не згадувала за нього. Також після політичних змін у Польщі справа Ерліха була занедбана, наприклад, ще менше року тому, був ще живий німецький прокурор Ульріх Зебасс, який особисто допитував колишнього коменданта табору на вул. Пшемисловій, і який помер у травні 2021 року.