„НЕМАЄ ДІТЕЙ - Є ЛЮДИ”.

ЯНУШ КОРЧАК

Окуповану Лодзь перетворили на перевалочний центр, цього разу не товарів, а людей. Німецька влада по-своєму визначала людяність мешканців цих земель, відповідно до їх «корисності» для Третього Рейху. Посеред усього цього була дитина, яка з дня на день втрачала свої права та основу для функціонування. Дитина, хто це?

• „Дитина - в’язень”, увʼязнена в таборах та гетто.
• „Дитина - сирота, напівсирота”, відправлена до дитячих будинків, або прийомних родин.
• „Регерманізована дитина”, що разом із батьками вписана до Volksliste.
• „Викрадена дитина”, призначена для германізації.
• „Засуджена дитина”, що перебуває в ізоляторах та вʼязницях.
• „Дитина «Zőgling» – вихованок”, вʼязень, що потрапив до Jugendschutzlager на Пшемисловій, Дзєржонзній чи Константинові-Лодзькому.
• „Дитина-учень” навчальних майстерень Міністерства авіації ІІІ Рейху.
• „Виселена дитина”, увʼязнена в переселенських та перехідних таборах.
• „Дитина - примусовий робітник”, відправлена на рабську працю.
• „Дитина «Banditen Kinder», «Terroristen Kinder» з сімей, заангажованих в польське незалежницьке підпілля.

Джерело фото:

Виселення людей, ймовірно з околиць Познані (Інститут національної памʼяті).

ЗАБУТІ МІСЦЯ - НІМЕЦЬКІ БУДИНКИ ДИТИНИ

«...як я вже згадував, існуючі умови тут[дитячий будинок на вул.Brzezna]були дуже погані, навіть трагічні. Їжа була майже голодною, і найчастіше нас годували гнилими овочами, часто(sic)навіть напівсирими.Я пам'ятаю, що більшість із нас постійно страждали розладами шлунка, навіть більше - постійно були голодні. Був суворий табірний режим, поєднаний із систематичними знущаннями над нами. Це проявлялося в організації постійних зборів, каральних перекличок у поєднанні з побиттям…»

Здіслав Барановський, нар. 23 XI 1933 р. в Лодзі, довоєнний сирота, був у дитячих будинках на вулицях: Karolewska, Wodna, Cmentarna, Brzezna.

Під час окупації в Лодзі було щонайменше вісім дитячих будинків, якими керував Департамент соціального забезпечення. Кожен з них міг вмістити від 60 до 160 осіб. Найважчі, майже табірні, умови панували в Муніципальному будинку дитини на вул. Brzezna 1/3. До найбільших центрів належали дитячі будинки на Przędzalniana 66, Lokatorska 12, Karolewska 51 та Малий дитячий будинок на вул. Krzemieniecka 5. Між 1939 і 1944 роками через кожен із цих центрів пройшло від 850 до понад 1000 дітей. Центри, в яких переважно перебували діти, відібрані для германізації, були закриті в період з липня по листопад 1944 року, а їхні вихованці були переведені до Рейху. Іншими пунктами такого типу були: перехідний будинок на вул. Kopernika 36, дитячі будинки за адресою вул. Cmentarna 10а та вул. Przyszkole 38.

Джерело цитати:

OKŚZpNPwŁ, Протокол допиту свідка Зділсава Барановського (1967 r.), спр.. S 4/00/Zn, т. IIIa, арк. 59.

Джерело фото:

Städt-Kinderheim – вул. Brzeźna 3 (Erhard-Patzerstrasse).

Kinderheim – вул. Przędzalniana 66 (Mark-Meissenstrasse).

Kinderheim – вул. Lokatorska 12 (Zobtenweg).

Säuglingsheim – вул. Krzemieniecka 5 (Am Volkspark).

Übergangsheim – вул. Kopernika 36 (Friedrich Gosslerstrasse)

Kinderheim – вул. Cmentarna 10a (Friedhofstresse)

Kinderheim – вул. Przyszkole 38 (Ardenenstrasse)

 (Музей польських дітей (MDP), фото. Р. Боровська). 

ВИСЕЛИЛИ ЦІЛУ НАШУ РОДИНУ

«Моя сім'я опинилася в кімнаті № 3, де було 800 осіб. Там не було ні ліжок, ні нар, були ніби сектори чи спальні місця, відокремлені від проходу дошками. На підлозі, на якій ми спали, була розкидана солома. Ми накривалися своїм одягом або ковдрами. Санітарний стан кімнати, як і решти, був дуже незадовільний, тому що вся кімната була усіяна вошами та клопами, була дуже тісною, ширина спального місця на одну людину складала всього 45 см. […] Примітивні туалети – латрини знаходились поза будівлею».

Ільдефонс Алекси, нар.

14.03.1927 р. у Гнезні,

вʼязень переселенського табору

в Константинові Лодзькому, примусовий робітник.

Наприкінці 1939 – на початку 1940 р. Головне управління з переселення в Познані, Лодзьке відділення, у співпраці з Бюро праці відкрили п’ять переселенських таборів в Лодзі та Константинові-Лодзькому. Один із них, табір у Константинові-Лодзькому, 16 серпня 1943 року був перетворений на філію табору для польських дітей на вул. Пшемислова. Три з них діяли до кінця 1944 р., один з яких служив госпіталем до січня 1945 р. Мережа таборів для переміщених осіб, привезених до Лодзі, включала:

Durchgangslager I (переселенський табір) – вул. Łąkowa 4

Durchgangslager II (переселенський табір) – вул. Żeligowskiego 41/43

Auffanglager/Sammellager (переселенський табір) – вул. Kopernika 53/55

Sammellager/Krankenlager (збірний табір / лікарня) – вул. 28. Pułku Strzelców Kaniowskich 32

Durchgangslager in Konstantinow (переселенський табір) – вул. Łódzka 27

Джерело цитати: OKŚZpNPwŁ, Протокол допиту свідка Ільдефонса Алекси,

Протокол допиту свідка Ільдефонса Алекси (1979), спр. Ds. 37/67, т. II, арк. 387-388.

Джерело фото:

Переселенські табори (Інститут Національної памʼяті).

„ЛЮДСТВО ПОВИННО ДАТИ ДИТИНІ ВСЕ, ЩО НАЙКРАЩЕ”

Женевська декларація, 1924 r.

У період з квітня 1940 року по січень 1945 року в районі переселенського табору на вул. Strzelców Kaniowskich функціонував колективний госпіталь для хворих з інших переселенських таборів і для робітників, повернутих з примусових робіт через стан здоров’я чи інвалідність.

«Медикаменти, що нелегально доставлялися до табору польським персоналом, не задовольняли навіть частину потреб. […] У т. зв дитячій палаті, єдиній, де були ліжка, було кілька дітей на одне ліжко. «Якщо одна дитина хворіла на інфекційне захворювання, усі інші також заражалися».

«Мене, мого чоловіка та мою 16-річну доньку погрузили на вантажівку, у тому, в чому ми були,  і повезли до Лодзі в табір на вул. Łąkowa. Через чотири дні мою доньку, яка була психічно хворою, забрали з табору і з моєю допомогою під конвоєм відвезли до корпусів на вул. Strzelców Kaniowskich.  […] там зібрали психічно хворих і непрацездатних. […] Вранці приїхали німці на машинах і забрали всіх ув’язнених  […] Моєї дочки зник всякий слід».

«Поруч була дитяча лікарня, з якої виносили до нас хворих дітей. Я зі своїм хворим сином Здиславом* не могла йти до тієї лікарні, бо мусила залишити без опіки решту дітей і хворого чоловіка. Саму хвору дитину до лікарні не приймали».

 *загинув 13 XII 1944 р. у віці 7 міс.

Джерело тексту:

OKŚZpNPwŁ, Інформація щодо табору в Лодзі на вул. Strzelców Kaniowskich 32, sygn. Ds. 37/67, t. I, арк. 139; Ibidem, Протокол допиту свідка Корнелі Гралевської, уродженої Пжибил (1967 r.), спр. Ds. 37/67, т. I, арк. 176; Ibidem, Протокол допиту свідка Марії Яшкольської, уродженої Григель (1971 r.), спр. Ds. 37/67, t. I, k. 122.

Джерело фото:

Агітаційні фотографії лікарняної палати з переселенського табору в Лодзі (Інститут національної пам'яті).

ТАБІР ЧИ МАЙСТЕРНЯ? ВОДНА 34

“Усю нашу групу привезли до Лодзі і розмістили в будівлі костелу отців салезіан […] відразу після прибуття, кожного з нас сфотографували, а потім ми отримали посвідчення. […] біля костелу був виробничий цех, де працювали всі дівчата. Територія навколо костелу була огороджена, а біля вхідних воріт цілодобово чергувала озброєна охорона. […] Наша життєва ситуація була дуже важкою. Нас помістили в приміщення костелу, який не опалювався. Ми спали на дерев’яних двоярусних ліжках із солом’яними матрацами на них і вкривалися ковдрами. […] Ми отримували невеликі, низькокалорійні пайки і постійно були голодні. Санітарні умови також були поганими”.

Кристина Кубяк, ур. Сулей, нар. 31 V 1928 р. в Каліші, утримувалася в майстернях на вул. Wodna, навчалася кресленню та працювала на токарному верстаті, примусовий робітник на збройовому заводі в Каліші.

Німецькі окупанти у співпраці з фірмою Műeller-Seidel створили Навчальні майстерні Міністерства авіації Рейху в колишній Школі ремесел Салезіанського товариства. Центр діяв як частина більшої системи, подібні заклади були розташовані в Познані, Кракові, Ченстохові, Варшаві та Львові. Тут навчалася молодь віком від 14 до 21 року. Після закінчення курсу студентів відправляли працювати на збройові заводи Третього Рейху. Учні проживали на території школи або розміщувалися в пансіонаті на вул. Piramowicza 11/15

Джерело цитати:

OKŚZpNPwŁ, Зізнання Кристини Кубяк (1990 r.), спр. S 4/00/Zn, т. IV a, арк. 85-87.

Джерело фото:

Ідентифікаційна фотографія Кристини Кубяк з майстерень на вул. Wodna 34 (Інститут національної пам'яті).

АРЕШТИ – ПЕРЕХІДНІ МІСЦЯ ІЗОЛЯЦІЇ НАЙМОЛОДШИХ

У Лодзі було три центри ув’язнення. Усі вони використовувалися як місця ізоляції для неповнолітніх, яких згодом відправляли в т.ч. до табору на вул. Przemysłowa. Один із наймолодших в’язнів слідчого ізолятора кримінальної поліції, а потім табору на вул. Przemysłowa був Міхал Здановський (нар. 1936). Після арешту матері 6-річний Міхал 3 місяці залишався в квартирі сам.

«Я не пам’ятаю точної дати, але це було, мабуть, восени 1942 року. До квартири прийшов чоловік у цивільному і сказав, що подбає про мене, вивіз мене з квартири, а потім відвів до в'язниці на вул. Kilińskiego в Лодзі. Я був у цьому центрі ув’язнення кілька місяців, а потім разом із групою інших хлопців мене перевезли до табору для польських дітей та молоді в Лодзі».

Джерело цитати:

OKŚZpNPwŁ, Протокол допиту свідка Міхала Здановського (1970 r.), спр. S 36.2019.Zn, арк.1410 v.

Джерело фото:

Staatspolizeistelle in Litzmannstadt (Арешт Гестапо) – вул. Anstadta 7/9 (Gardestrasse).

Kriminalpolizeistelle Litzmannstadt-Polizeigefängnis (Арешт кримінальної поліції) – вул. Kilińskiego 152 (Buschline).

Polizei Präsidium Polizeigefängnis (Арешт президії поліції) – вул. Kopernika 29 (FriedrichGosslerstrasse).

(MDP, фото. Р. Боровська).

РАДОГОЩ - СИМВОЛ НІМЕЦЬКОЇ ЖОРСТОКОСТІ

Місця: Табір для полонених / збірний табір на вул. Liściastа 17 (XI 1939 r. – I 1940 r.).

Пересильний/збірний табір на розі вулиць Zgierska і Sowińskiego (1939 – червень 1940), потім розширена поліцейська тюрма, а з 1943 року також виховний трудовий табір.

Кровопролиття в Радогощі: найтрагічніші події відбулися в ніч з 17 на 18 січня 1945 року, коли перед втечею з Лодзі німецький персонал тюрми розстріляв деяких в’язнів, а потім підпалив тюремні будівлі разом з людьми всередині.

Підлітки в Радогощі: У травні 1940 року гестапо та Кріпо провели кампанію арештів чоловічої молоді та інтелігенції міста Лодзь. Серед заарештованих був Юзеф Собчак, нар. 26 лютого 1920 р. у Лодзі, в’язень Радогоща та концтабору Дахау. Перед висилкою до Німеччини він встиг надіслати родині секретне повідомлення.

“Сташек! Повідом моїм батькам, що ми вже виїхали з Радогоща десь о годині від  2:00 ночі до 9:00 ранку. Вони ставляться до нас, як до злочинців. Увага: передайте всім, що будуть ще нові арешти поляків, бо в Радогощі є вільне місце. Вік затриманих – від 17 до 50 років. Ми прямуємо до Берліна (ймовірно, дорога займе три дні). Передайте цю картку моєму братові. Обійми всіх своїх друзів від мене. Якщо буде можливість, я негайно втечу. Причини наших арештів різні і абсолютно необґрунтовані. Є такі, що зареєструвалися, працювали, студенти та інші. Мабуть, підемо на роботу. Пока, все буде добре. Юзек”.

Джерело тексту:

MTN, Gryps, спр. A-10933.

Джерело фото:

Gefangenenlager/Sammellager Radogosch (табір для полонених/збірний табір) вул. Liściasta 17 (Wasserpfad)

Auffanglager/Sammellage/ Erweitertes Polizeigefängnis und Arbeitserziehungslager

(перехідний табір / збірний табір, розширена поліцейська вʼязниця / виховний робочий табір) вул. Zgierska 147 (Hohensteiner Strasse).

(MDP, фото. Р. Боровська).

MARYSIN – АНКЛАВ У ГЕТТО

Марисін розташований у північно-східній частині гетто, то символічна територія. З одного боку, це було місце, звідки зі станції Радегаст відправлялися транспорти євреїв до центрів знищення. З іншого боку, серед мешканців гетто він вважався синонімом добробуту – через сільськогосподарські угіддя, сади та місця відпочинку, а також анклав, де було чути дитячий сміх. У цьому просторі за адресою вул. Marysińska 100 та вул. Okopowa 119 до 1941 р. діяли дитячі будинки, які потім перемістили в одну точку на вул. Franciszkańska 102. На цій території була школа на вул. Marysińska 48 та т. зв хахшары, в яких єврейську молодь навчали працювати на фермі. Влітку тут організували колонію для найбідніших. Офіс дитячого табору та відділ дитячої кухні знаходилися за адресою: вул. Zagajnikowa 23. У Марисині було одне унікальне місце, яке поєднувало долі польських та єврейських дітей. До моменту виділення території з гетто в німецький табір для польських дітей за адресою вул. Przemysłowa 34 тут функціонував профілакторій для єврейських дітей. Пізніше тут розмістилася комендатура табору.

Джерело фото:

Профілакторій для єврейських дітей (Державний архів у Лодзі).

Єврейські діти з притулку в Марисині за обідом (United States Holocaust Memorial Museum).

Єврейські діти на відпочинку в Марисіні (United States Holocaust Memorial Museum).

ДИТЯЧЕ ПЕКЛО – ТАБІР НА ПШЕМИСЛОВІЙ

“Пам’ятаю, як мене завели у великий барак, кімната була повна дітей, що плакали, а серед них - мій плачущий брат і я, тихий, який ще не зрозумів, що це була не поїздка, а тюрма”.

Ева Гаус-Новаковська, нар. 22 VI 1938 в Познані, полька, в’язнярка  табору на вул. Пшемислова та в Потулицях.

На території, відокремленій від лодзінського гетто, у грудні 1942 року німці, за зразком німецького табору для неповнолітніх у Морінген, відкрили табір для дітей польської національності. У ньому перебували діти-сироти, діти батьків-підпільників, діти, батьки яких не підписали Volksliste, діти Свідків Єгови, діти, спіймані на дрібних правопорушеннях. За 25 місяців роботи табору на вул. Пшемисловій, через нього пройшло від 2 до 3 тисяч дітей. Табір мав дві філії: фільварок у Дзержонзі поблизу Зґєжа (з березня 1943 р.) та Ost-Jugendverwahrlager der Sicherheitspolizei в Тухінгені (з серпня 1943 р. -  Константинові-Лодзькому). Останній був призначений для дітей зі Східної Європи. У таборі на вул. Пшемисловій загинуло близько 200 молодих в'язнів. Табір припинив свою діяльність у січні 1945 року, коли німецька залога втікла від радянської армії.

Джерело цитати:

Sowińska-Gogacz, B. Torański, Mały Oświęcim. Dziecięcy obóz w Łodzi, Warszawa 2020, s. 98.

Джерело фото:

Апель вʼязнів табору на Пшемисловій (Iнститут національної памʼяті).

План табору (Державний архів у Познані).

НЕ ЛИШЕ ПШЕМИСЛОВА, НЕ ЛИШЕ ЛОДЗЬ…

ЗБЕРЕГТИ ВІД ЗАБУТТЯ.

На горищах, підвалах і ящиках гардеробів досі зберігаються пам’ятні речі часів Другої світової війни та німецької окупації, розповідаючи дитячі історії про війну. Це елемент нашої національної ідентичності. У Польщі немає родини, яка б уникла травми війни 1939-1945 років. Працівники музею розкривають фрагменти власної сімейної історії.

Подивіться на свою родину та поділіться з нами своєю історією. Давайте разом збережемо від забуття та знищення пам’ятки дитячої пам’яті часів війни та окупації.

Дідусь Владек -Владислав Тегос, нар. 22 IV 1926 r. в Дзєравах неподалік Кола. У віці 16 років його вивезли на примусові роботи до Мюнхена на завод BMW, що виробляв авіаційні двигуни для Люфтваффе. Розміщався в підтаборі Аллах концтабору Дахау. Пережив бомбардування заводу. Після визволення був перевезений американцями до Кобурга. У липні 1945 року повернувся на батьківщину. Помер 5 серпня 1996 року (колекція родини Фрончек).

Бабуся Яся -Яніна Дудек, ур. Віденська, нар. 11 IV 1928 r. у Ласках в околицях Белхатова. У 16 років була увʼязнена у переселенчому таборі на вул. Łąkowa та на вул. Kopernika, далі працювала примусовим працівником на фабриці Bamberg AG в Wuppertalu. Евакуйована до Бельгії та Нідерландів, а згодом до Франції, звідки її відправили в американський госпіталь у Мурмелоні (департамент Марна). Повернулася в країну після серпня 1945 року. Померла 25 січня 2021 р. (колекція родини Дудеків).

Тітка Маріанна -Маріанна Лучивек, уроджена Новак, нар. 26 грудня 1932 р. у Волі Маковській біля Скєрнєвіце. Внаслідок німецької агресії залишилася без опіки батька, лише з мамою та молодшим братом Ришардом. У 1940 році вона відправила цю фотографію до Німеччини з поміткою: «На памʼять коханому татові надсилає донечка». На той час батько був у полоні. (Збірки родин Лучивків та Новаків).

Батько Зенек.

Зенон Збігнєв Скальський, нар 24 серпня 1927 року в Будзинках. На фото між батьком Станіславом і матір’ю Анною. Воєнний напівсирота. У віці 15 років він втратив батька, який через два роки після арешту помер у 1942 році в концтаборі Аушвіц. Його батько був директором школи в Будзинеку та членом Союзу збройної боротьби (ZWZ) в Ленчиці. (Колекція родини Скальських).