„Нас виженуть і вбʼють”.
Долі дітей Замойщини в 80 річницю акції Замостя.
О спокійна смерть …
„Якось до лікарні привезли хворого п'ятирічного хлопчика. З ним була його мати. Він уже був у агонії. Мати, я помітила, дуже хвилювалася, але їй було ніяково сказати, що дитина не хрещена. Я дивлюся на дитину, вона вмирає, але не може померти. Набрала води, похрестила і дитина померла красиво і мирно”.
Джерело тексту:
Wspomnienia s. Stefanii Fiodorczuk. Dziecko w Historii. Sytuacja dziecka w odrodzonym państwie polskim, red. E. J. Kryńska, A. Suplicka, Ł. Kalisz, Białystok 2020, s. 113.
Джерело фото:
Ян Тхур, 2-річний уцілілий після транспортування (Інститут національної памʼяті).
Акція Замостя(Aktion Zamosc).
Виселено:
80 000 жінок та чоловіків
30 000 дітей
Операція «Замостя» була частиною Генерального плану «Схід». Від 27/28 листопада 1942 р. до серпня 1943 р. німці виселили польське населення із сіл і містечок Замойщини. Так виникла перша територія поселення в Генеральному Губернаторстві, т. зв. бастіон німецькості. На зміну польським родинам прийшли німецькі поселенці. Кампанія охопила 43% сіл Замойського краю. Було переселено 1/3 поляків (110 тис.). На це місце планувалося поселити 98тисячнімців.
Джерело фото:
Урочисте привітання німецьких осадників (Державний архів у Замості).
Спеціальні лабораторії СС - Зондерлабораторії СС
10 000 дітей замордовано
4454 дітей згерманізовано
„Розлючений німець почав щось говорити, і раптом навколо нас з’явилася група німців, і нас повели до школи. Зі страху ми не могли йти, ноги трусилися. Нас завели до школи, тут була повна кімната німців. Нас охопила страшна тривога, нас нікуди не пускали. (…) Нас загнали за колючий дріт і поводилися як з тваринами. У Замості за колючим дротом дітей відібрали у батьків і розмістили в окремих бараках. Старших жінок призначено (для догляду) до дітей. Кожна жінка повинна була доглядати десять дітей. Почалося справжнє пекло, діти й немовлята плакали нелюдським голосом. Бабусі були безпорадні. Що від них можна було вимагати, бабусі самі вимагали догляду”.
Джерело цитати:
Relacja Lucyny Targońskiej z domu Niściór (Niścior), ur. 1926 r. Zamojszczyzna –Sonderlaboratorium SS. Zbiór dokumentów polskich i niemieckich z okresu okupacji hitlerowskiej, red. Cz. Madajczyk, Warszawa 1979, t. II, s. 368.
Джерело фото:
Генеральний губернатор Ганс Франк відвідує Звєжинець (Державний архів у Замості).
Фрагмент списку дітей-переселенців із Замостя (Державний архів у Замості).
Врятовані діти у дитячому будинку в Ляскажеві (Інститут національної пам'яті).
Кати Замойщини.
«У цій боротьбі війська мають право і зобов’язані використовувати всі засоби без обмежень, у тому числі проти жінок і дітей, якщо тільки вони приведуть до успіху».
Під час депортації проводився відбір за расовим критерієм, поділяючи населення на чотири групи. Люди перших двох груп підлягали германізації. Їхній шлях до Рейху пролягав через расовий табір у Лодзі. ІІІ категорію становили примусові робітники, вивезені на захід або залишені в Люблінському дистрикті. До останньої категорії належали люди, призначені до концтаборів. Такою була доля кожного п’ятого переселенця Замойського краю. Окрему, самостійну категорію становили непрацездатні особи, люди похилого віку та діти до 14 років III і IV груп. Взимку 1942/1943 рр. їх відправили у вагонах для худоби до Варшавського дистрикту.
Джерело цитати:
Zarządzenie szefa Naczelnego Dowództwa Wehrmachtu Wilhelma Keitla w sprawie zwolnienia z odpowiedzialności żołnierzy. Okupacja i ruch oporu w dziennikach Hansa Franka 1939-1945, red. Z. Polubiec, t. I, Warszawa 1972, s. 599-600.
Джерело фото:
Генріх Гіммлер, голова СС і поліції в Третьому Рейху, і Оділо Глобочник, начальник СС і поліції в Дистрикті Люблін, фото: Бруно Вишневський (Національний цифровий архів).
Німецькі солдати під час депортаційної операції (Державний архів у Замості).
Початок дитячого вигнання. Переселенський табір у Замості.
«А воно не могло померти, я пам'ятаюту дитину, як вмирала. Ой, це щось жахливе. (…) Вона лежала в лахмітті на нарах і помирала в бараці. А народилася вона ще в Скербешеві, її батьків із цією маленькою дитиною забрали і там розлучили, а дитину залишили комусь. І таких, власне, дітей було багато. А потім вона винесла її кудись під барак і поклала. Виносили під барак і там уже хтось такий самий лежав. Там упорядковували мертвих і вивозили на цвинтар у Замості».
Джерело цитати:
Wspomnienie Wacławy Wójcik (Węcławik) o Martusi Szewerowej, kilkumiesięcznej wysiedlonej ze Skierbieszowa, zmarłej na przełomie listopada/grudnia 1942 r. w obozie w Zamościu z wycieńczenia i głodu. Byliśmy w transportach dzieci z Zamojszczyzny,wstęp i opracowanie B. Kozaczyńska, Warszawa 2017, s. 56-58.
Джерело фото:
Переселенський табір у Будзині-Краснику (Інститут національної пам'яті).
Переселенський табір у Замості (Інститут національної пам'яті).
Не міг заснути, якщо не вбив.
«Шютц стає злішим з кожним днем. Садист. Він сміявся, коли його жертва помирала. Вигляд мускулистої фігури есесівця та його величезного собаки викликав страх у таборі. Казали, що він не міг заснути, якщо когось не вбив, або не замучив. Він бродив по табору день і ніч. Шукав жертви.
«Усі знали, що означало,коли «Не»йшов у чорних рукавицях. Один удар у таємничій рукавиці трощив обличчя й збивав із ніг найсильнішого. Не один прощався з життям назавжди».
«У басейні помер (…) хлопчик.Намагавсяперейти до десятки. Біг до матері. Біля ями його зловив «Не» -Шютц».
Нещадним мучителем табору в Замості був його комендант СС-Шарфюрер, боксер, родом із Лодзі – СС-Шарфюрер Артур Шютц на прізвисько «Не». В'язні описували його як садиста, який жорстоко знущався над своїми жертвами. За словами очевидців, він одним ударом збивав полонених.
Джерело цитати:
Relacja Zygmunta Węcławika, więźnia obozu w Zamościu. Zamojszczyzna- Sonderlaboratorium SS…, t. II, Warszawa 1979, s. 363-365.
Джерело фото:
Офіцери Центру переселення в Лодзі, відповідальні за злочини в регіоні Замостя (Інститут національної пам'яті).
За дротами Аушвіц-Біркенау.
"Сім'ї та особи, які зараховані до IV групи згідно їх расової цінності, будуть переведені як робоча сила до Бжезінки".
Депортованих із пересильного табору в Замості перевезли у вагонах для худоби до KТ Аушвіц-Біркенау трьома видами транспортаму: 13 і 16 ХІІ 1942 р. та 5 ІІ 1943 р. Серед них привезли дітей, найменшому було 8 років. З 1301 зареєстрованого переселенця 82% померло. Діти помирали від виснаження, в газових камерах, або були вбиті серцевою ін'єкцією фенолу. У такий спосіб вбивали й новонароджених у таборі.
Джерело цитати:
Wytyczne SS-Obersturmbannfűhrera H. Krumeya w sprawie klasyfikacji wysiedleńców w obozie Zamościu z dnia 21 listopada 1942 r. Zamojszczyzna –Sonderlaboratorium SS…, t. II, s. 175, 177.
Джерело фото:
Аушвіц-Біркенау, фото Л. Зєлясковського (Національний цифровий архів).
Діти Замойщини в Аушвіц-Біркенау.
Люцина Бялек
Каміла Борис
Саломея Кострубала
Чеслава Краєвська
Марія Краєвська
Чеслава Квока
Марія Ліс
Емілія Ліс
Маріанна Осташ
Міхаліна Пєтринко (Петринко)
Анна Венцлавік
Саломея Венцлавік
Зофʼя Врубель
Джерело фото:
Кілька збережених фотографій дітей із Замойщини в Аушвіц-Біркенау (Архів Державного музею Аушвіц-Біркенау).
Транспорт жаху.
«Під час транспортування найстарша сестра рятувала нас від замерзання. Ми були збиті в тісну групу.Марися накидала на нас шматки одягу, непотрібні вже замерзлим. На станції уСедльцях ми були купою смороду.Нас витягли з-під цього лахміття. По бортах вагонів текли фекалії, діти в зимовому одязі, повному паразитів».
Холодною зимою на зламі 1942/1943 рр., німці вивозили дітей до 14 років із табору в Замості у вагонах для худоби до Варшавського дистрикту. Вони знаходили притулок у польських оселях і сиротинцях, підготовалених Центральною Опікунською Радою. Такою була доля 5321 дитини та стариків. Для когось це була остання подорож.
Джерело цитати:
Wspomnienia Janiny Zielińskiej z domu Malec, ur. 1938 r. Nie było kiedy płakać. Losy rodzin polskich wysiedlonych z Zamojszczyzny,wstęp i opracowanie B. Kozaczyńska, Siedlce 2014, s. 57-58.
Джерело фото:
У таких же вагонах возили дітей із Замойщини. Транспорт виселених осіб у Варшавському дистрикті, 1944 р. (публічне надбання).
Седльце проти німецької дикості.
«Похорони20 загиблих перетворилися на демонстрації поляків проти німецьких порядків. За день до похорону труни були виставлені в парафіяльному костелів Седльцях. За багато годин до похорону соборбув повен. Натовп зібрався перед костелом, так що було близько 3-4 тисячлюдей. Церемонію похорону відслужив єпископ, який за розпорядженням провів її коротко. Труни несли через усе місто молоді поляки, у свою чергу натовп був відносно спокійним. Щільними рядами у костельному обряді взяли участь школярі. Була представлена майже вся польська інтелігенція міста. Серед них можна було помітити і польських чиновників на німецькій службі».
Джерело цитати:
Relacja z pogrzebu (faktycznie 23 ofiary, w tym 12 dzieci). Zamojszczyzna –Sonderlaboratorium SS…, t. I, s. 381-382, 384.
Джерело фото:
Похорон жертв Замойщини в Седльцях 3 ІІ 1943 р. (Інститут національної пам’яті).
У бараках Звєжинця.
Ув'язнено 20 000 осіб, у тому числі 7 000 дітей
Загинуло близько 200 наймолодших в'язнів.
«Переселених з Білгорайського повіту терміново доправили до табору біля Замостя, а потім, через переповненість Замойського табору,до Звєжинця. Табір у Звєжинці – це огородженаколючим дротомплоща без будь-яких будівель. Умови в таборах жахливі, смертність (особливо дітей і людей похилого віку) величезна».
Джерело цитати:
Informacja o akcjach pacyfikacyjnych. Zamojszczyzna –Sonderlaboratorium SS…,t. II, s. 128.
Джерело фото:
Виселені з Білгорайського повіту (Державний архів у Замості).
Жителі Замостя на допомозі помираючим дітям.
«Але найбільше враження, від якого я не можу позбутися, справили на мене діти у звичайній лікарні. Їх сьогодні тут було близько сорока, віком до п’яти років. Зазвичай вони хворіють на дизентерію та кір. У маленьких, нашвидкуруч складених, дерев'яних ліжках вони лежать по двоє, змарнілі та схудлі так, що радше схожі на трупіки».
Ординат Ян Замойський поспішив рятувати помираючих дітей із табору у Звєжинці. В результаті переговорів з командиром СС і поліції Люблінського дистрикту Оділо Глобочніком з табору було звільнено понад 480 дітей. Вони знайшли опіку в притулку, яким керувала дружина ордината Ружа Замойська, уроджена Жолтовська, яку називають ангелом добра.
Джерело цитати:
Wspomnienia z Zamojszczyzny. Z. Klukowski, Zamojszczyzna 1918-1943, t. I, Warszawa 2007, s. 369-370.
Джерело фото:
Діти з притулку у Звєжинці з опікункою Вандою Цебриків, весна 1944 р. (Державний архів у Замості).
Лист до Замойської ординації з подякою за опіку над дітьми (Державний архів у Замості).
Ян і Роза Замойські з дітьми (Архів родини Замойських).
„Вставай,Касю, чому не встаєш, встань,Касю, - ти мертва!» Пацифікація села.
Сохи – 185 вбитих (45 дітей)
Кітув – 164 вбитих (28 дітей)
Біловоля – 51 вбитих (17 дітей)
«Німці вривалися в квартири, вбивали людей і підпалювали будівлі. Будинки займалися один від одного, перелякані люди тікали, а потім чоловіків, жінок і дітей вбивали без винятку і без жалю. Вбивали вагітних жінок, немовлят біля грудей матерів, дітей, які тікали з батьками. Деякі з них ставали на коліна,благаючи за життя, але це не зворушувало диких катів.Людей живими кидали у вогонь, поранених добивали. А були серед німців і такі, що робили це із садистським захватом і диявольським сміхом».
Джерело цитати:
Relacja Wandy Cebrykow i Kazimiery Świtajowej. Zamojszczyzna –Sonderlaboratorium SS…, t. II, s. 397, 429.
Джерело фото:
Жертви пацифікації села Біловоля (Державний архів у Замості).
Німецькі пацифікаційні підрозділи використовували в переселенських операціях санітарні машини Червоного Хреста (Музей Білгорайської землі в Білгораї).
Гинули, хоч ніхто в них не стріляв – КТ Люблін.
«Одного разу я сидів перед багатоквартирним будинком, діставав пил і крихти з учорашнього хліба і їв їх, як шоколад».
Поля III, IV і V у KТ Люблін німці виділили населенню, виселеному під час літньої Операції Замостя. Деякі з них жили просто неба. Відсутність доступу до питної води та драматичні санітарно-гігієнічні умови призвели до високої захворюваності. Чим довше перебування в таборі, тим більша ймовірність смерті. У серпні 1944 року німці відправляли працездатних на примусові роботи до Третього Райху та в села Люблінського дистрикту. Хворі потрапили до лікарні св. Яна Божого в Любліні. З 299 направлених туди пацієнтів 155 померли - більшість із них у віці до 12 років.
Джерело цитати:
Relacja Janiny Buczek-Różańskiej, więźniarki KL Lublin. Przemoc, poniżenie, poniewierka. Wspomnienia z przymusowych robót rolnych 1939-1945,wybrał, opracował i wstępem opatrzył L. Staszyński,Warszawa 1967, s. 24.
Джерело фото:
Анна Ремпа (6 років), переміщена з Білгорайського повіту, в'язнярка КТ Люблін. За місяць після звільнення з табору вона померла в шпиталі св. Яна Божого в Любліні (Інститут національної пам’яті).
Мамо…
«Було вирішено, що дітей із пацифікованих районів Грубешува та Замостя треба вбити газом, а їхніх матерів відправити на роботу до Німеччини. Раніше поширювалися неправдиві чутки про те, що діти будуть передані під опіку Червоного Хреста, у дитячі ясла та Йорданські сади. Коли вмовляння не дали результатів, їх почали брати силою (...). На полі стояв плач і лемент. Збожеволілі від розпачу матері тікали з дітьми. Есмани (есесівці) і капівці хапали їх.Я бачив, як Гофман у формі СС бореться з однією селянкою, яка міцно тримала немовля,не бажаючи його віддавати (...).Я бачив, як в один момент Хоффман вихопив дитину і кинув закривавлене, напевно вже мертве тіло в машину».
«Якщо дитину забирають у матері, вона всіма силами хоче померти, тому що біль нестерпний, але водночас усіма силами хоче жити, щоб її врятувати. Такий парадокс, що тисне душу. Дитина – це анатомічна частина матері, тому це як ампутація без анестезії».
Джерело:
Zeznania Kazimierza Wdzięcznego, świadka oddzielania dzieci od matek w lipcu 1943 r. w KL Lublin. AIPN, BU 2535/45, k. 4.;
- Janko, Mała zagłada,Kraków 2015, s. 174.
Джерело фото:
Пограбування польських дітей на Замойщині (публічне надбання).
«Ми в таборах Берліна». Списки переселенців.
«Милі Батьки.
Найперше, нехай вас благословить Господь. Страшною карою пан Бог нас покарав, але, може, з часом він нас поєднає. Ми в таборах під Берліном. Поки що я здоровий, чого й вам бажаю дорогі Батьки. Поїздка потягом була жалюгідною, лише на воді та хлібі протягом 5 днів…»
Джерело тексту:
List Jana Charczuka do rodziców. AIPN, GK 69/174, k. 3.
Джерело фото:
Лист Яна Харчука до батьків (Інститут національної пам'яті).
Лист Стефанії Франкович (Інститут національної пам'яті).
Лист Броніслави Хомацької (Інститут національної пам'яті).
Діти Замойського краю в таборі на Пшемисловій в Лодзі.
«Особливомені запам’ятався транспорт із червня 1944року. Це було 6 .06. 1944 р., коли до табору прибув транспорт із 10 машин, дітей із Замойщини. Тоді я бачив, як (…) один із вахманів убив молодого хлопця. Він витягнув свою приблизно 10-річну жертву за волосся з машини і вдарив її головою об край тротуару (...).Знаю, що цей транспорт простояв у таборі лише кілька годин. Наступного дня від цих людей не залишилося й сліду».
Джерело цитати:
Protokół przesłuchania świadka Czesława Wernera. AIPN, Ld 503/106, t. 14, k. 23-23v.
Джерело фото:
Транспортування дітей до табору на вул. Пшемислова (Інститут національної пам'яті).
Перший збір дітей після прибуття в табір на вул. Пшемислова (Інститут національної пам'яті).
Мусимо навчитися жити.
«Коли його рідна мати пригорнула його до грудей і почала цілувати, він жорстоко відштовхнув її і почав видряпувати кожен поцілунок. Мама Тхужина від цього страшенно страждала. Адже в неї забрали не тільки Янека. Дві дочки були в жахливих умовах у Німеччині.
Звільнення дітей з рук окупантів і влаштування їх до лікарень, дитячих будинків, прийомних сімей започаткувало процес їх адаптації до повоєнної дійсності. Головна опікунська рада та її регіональні партнери відповідали за координацію кампанії допомоги. Було організовано харчування,медикаменти та одяг. Усе це для того, щоб повернути здоров’я та посмішку на дитячі обличчя.
Джерело цитати:
Relacja Jana Tchórza (wówczas 2 lata) ze spotkania z biologiczną matką. M. K. Piekarska, M. Piekarski, Syn dwóch matek, Warszawa 2016, s.105.
Джерело фото:
Мала «Нюня», упізнана як Яніна Кузяк, якою опікувалася родина Здзьох, 1945 р. (Державний архів у Замості).
Важкі повернення - нерозкриті злочини.
«За всі ці події діти Замойщини звинувачують нацистських німців. Я б додав до цього кілька слів, а саме: діти Замойського краю звинувачують і застерігають сьогодні всіх, хто хоче війни, прагне до неї».
З кількох тисяч наймолодших виселених осіб, призначених для германізації, більшість не повернулися до країни. Дорослі «Діти Замойщини», сповнені страху та травми пережитої війни, часто не знаходили в собі сил звести рахунки з минулим. Головні організатори операції «Замостя», такі як Генріх Гіммлер, Фрідріх Вільгельм Крюгер та Оділо Глобочник, покінчили життя самогубством після того, як потрапили в полон союзниками. Судили Германа Крумея лише в 1960-х рр. Багато безпосередніх виконавців злочину так і не понесли покарання.
Джерело цитати:
Słowa Marii Wilgii, ofiary wysiedleń. Zamojszczyzna –Sonderlaboratorium SS…, t. II, s.428.
Джерело фото:
Діти, звільнені з KТ Люблін в Шпиталі св. Яна Божого (Інститут національної пам’яті).